Містичний світ

До речі, про цвинтарі. Це дуже страшна історія. Мені було 13 років, поїхали з подругою (ми живемо в одному будинку) до неї на дачу. Удень пішли на цвинтар, нас це не пугало. А цвинтар старе, не доглянуте, і нікого там уже не ховають. Посередині цвинтаря храм весь у павутині, двері відкрита залізна, скла вибиті. Ми сначали ходили по цвинтарі, малину жовту збирали, дивилися хто й коли вмер, аж 14.... року, минулого й ранні роки. Посередині могил стояли склепи маленькі, напевно грудничков, і багато багато. Жах. Ну, думаємо, пішли в храм зайдемо, але страшно однаково, а вже стемніло. Подружка спереду, початку відсувати двері, вона скриплива, як у фільмах жахах, Їй-Богу, раптом зверху як хтось закричить, клянуся, нелюдським голосом. Ми закричали в усі горло й побігли, і не можемо знайти вихід звідти, начебто чорти дорогу заплутали. І ви мені зараз не повірите, коштує мужик, до нас спиною, у чорному болохоне. Коштує й коштує, ми коштуємо, як укопані в землю, ноги ватяні від страху. Я її за руку й знову бігти, вибігаємо на дорогу, він знову коштує, але вже на дорозі, він не міг так швидко нас перегнати. Ми вже не біжимо, а йдемо спокійно, він те спереду, і знову спиною. І раптом, він потихеньку, на наших очах став зникати, як у тумані всі, він розсіявся. От така ще історія була із мною