А от англійські вчені вважають, що свідомість не залежить від роботи головного мозку. Доктор Сэм Парниа і його колеги із Саутгемптонского госпіталю опитали 63 чоловік, що вижили після зупинки серця. Більшість пацієнтів нічого не пам'ятали про період несвідомого стану. Однак чотири чоловіки розповіли про відчуття 'після смерті'. Вони випробовували почуття умиротворення й радості, прискорення часу, бачили яскраве світло, входили в інший світ. Деякі пацієнти говорили про втрату відчуття свого тіла. Автори дослідження припускають, що мозок необхідний для демонстрації розуму, як телевізор - для перетворення електромагнітних хвиль у зображення.
Незважаючи на поширеність ідей про життя після смерті, далеко не завжди офіційна медицина приймає неї на віру. Так, наприклад, відомий лікар-реаніматолог Микола Губін почав ціле наукове дослідження, що спростовує присвячений цій проблемі праця Р. Моуди. Зокрема, він уважає, що втрата тих горезвісних 60-80 грамів ваги, 'які в наукоподібних статтях називають вагою душі, що покинула після агонії тіло', відбувається під час агонії й викликана повним спалюванням АТФ і виснаженням мітохондрій клітин.
Прямо під пупком,у п'яти сантиметрах нижче пупка, є центр. (269x358, 23Kb)
Японці називають його "хара" - місяць.
Це місячний центр людини.
Центр смерті.
Якщо вдарити в це місце, людина вмре.
Ні однієї краплі крові не вийде із цього місця, але людина вмре, і в нього не буде болю.
Японські самураї вмирали легко.
Вони просто вдаряють ножем у хару, вони знають у точності де це місце,- і тіло відділяється від душі.
Як тільки відьми збиралися разом, верховна жриця простирала руки по черзі в усі сторони світла. Вийнявши з піхов «Атам», вона волала до «сильних мируу цього», або основним стихіям, про допомогу - до кожної у відповідному напрямку: до землі - на північ, до повітря - на схід, до вогню - на південь, до води - на захід. У стародавності вважалося, що мир складається із чотирьох основних стихій. Відьми вірили, що якщо вони опанують силоміць землі, повітря, вогню й води, то стануть ще могущественнее. Самі «владарі» представляли щось середнє між людьми й примарами. І число їх було величезно. Як і парфумів, їх можна було викликати. Переміщалися вони з неймовірною швидкістю, хоча й складалися, як люди, із плоті й крові. «Владарі» були смертні, тобто могли занедужати й умерти. Однак піймати їх було неможливо. У певному змісті вони й поводилися як люди - ходили, спали, розмовляли, але могли жити лише у своїй стихії. Відповідно до алхіміка Парацельсу, що систематизував відомості про їх, ті, хто жив у землі, мали карликовий ріст. Ці істоти ховалися в надрах землі й стерегли її скарбу. За малий ріст їх називали гномами, але в гніві вони могли ставати гігантами. Ці підземні жителі постійно харчували ворожість до людей. Але людина, що бідує в послугах гномів, могла приборкати їхніми словами: «Якщо ви послужите мені службу, то я теж послужу вам», - так затверджував Парацельс.