Люди називають містикою незрозумілі і незбагненні речі. Але якщо ми не можемо щось пояснити, це ще не означає, що його не існує. Пропоную прочитати три містичні історії реальних людей. Висновки у кожного будуть свої...
Невеселі вечорниці
- Колись ми з подругами гадали на старий новий рік, - розповідає пані Оксана, – Зібралися втрьох у старій нежилій хаті, зробили із дзеркал так званий коридор і по черзі в темній кімнаті видивлялися свою долю. Першою пішла гадати я. Вдивляючись у дзеркальну далечінь, я побачила обриси симпатичного чорнявого юнака, який доброзичливо посміхався мені. За правилами гадання, в ту мить потрібно було задмухнути свічку і перехреститися. Та я вирішила побачити, що буде далі. За кілька секунд обличчя юнака стало чітким і виразним, я навіть побачила невеличку родимку на його щоці. І раптом я з жахом помітила у нього на голові невеличкі ріжки. Перелякавшись, вибігла з кімнати і порадила подругам припинити гадання. Та Галина, моя найближча подруга була налаштована рішуче, їй було вже 25 років і вона хотіла дізнатися, чи судилося їй взагалі вийти заміж.
У чорному коридорі подруга побачила зловіщий хрест, який чомусь плив по воді. Після цього наша третя подруга Наталя взагалі не захотіла гадати. Пригнічені ми розійшлися по домівках, та за кілька днів забули про гадання. Згадали про нього одного літнього дня, коли в двір забігла перелякана молодша сестра і мовила:”Галя…втопилася…” Від горя, жаху і незвіданої тривоги я не знаходила собі місця, винуючи в усьому ту ніч гадань…
Через кілька років я вдало вийшла заміж за білявого хлопця і дещо призабула про те злощасне гадання, щиро надіючись, що смерть подруги і видіння в новорічну ніч просто безглуздо співпали. Та через 5 років щасливого сімейного життя в автокатастрофі загинув мій чоловік, дітей у нас не було і я залишилася зовсім одна. А одного разу до організації , у якій я працювала, прийшов новий співробітник. У мене тоді, немов мурашки по тілі поповзли: він був точно тим юнаком, якого я бачила в дзеркалі двадцять років назад. Навіть родимка була на тій же щоці…
Володимир, так його звали, почав проявляти до мене симпатію вже з перших днів нашого знайомства. Він виявився дуже вихованою і чуйною людиною. До того ж, Бог не обділив його вродою. Я почала зустрічатися із ним, через рік нашого знайомства, він запропонував мені одружитися. І от тепер я божеволію від неможливості зробити правильний вибір. Я дуже кохаю Володимира, хочу бути поряд із ним. Та коли ми залишаємося наодинці в темноті, мені чомусь постійно ввижаються зловіщі ріжки на його голові…
