Як тільки відьми збиралися разом, верховна жриця простирала руки по черзі в усі сторони світла. Вийнявши з піхов «Атам», вона волала до «сильних мируу цього», або основним стихіям, про допомогу - до кожної у відповідному напрямку: до землі - на північ, до повітря - на схід, до вогню - на південь, до води - на захід. У стародавності вважалося, що мир складається із чотирьох основних стихій. Відьми вірили, що якщо вони опанують силоміць землі, повітря, вогню й води, то стануть ще могущественнее. Самі «владарі» представляли щось середнє між людьми й примарами. І число їх було величезно. Як і парфумів, їх можна було викликати. Переміщалися вони з неймовірною швидкістю, хоча й складалися, як люди, із плоті й крові. «Владарі» були смертні, тобто могли занедужати й умерти. Однак піймати їх було неможливо. У певному змісті вони й поводилися як люди - ходили, спали, розмовляли, але могли жити лише у своїй стихії. Відповідно до алхіміка Парацельсу, що систематизував відомості про їх, ті, хто жив у землі, мали карликовий ріст. Ці істоти ховалися в надрах землі й стерегли її скарбу. За малий ріст їх називали гномами, але в гніві вони могли ставати гігантами. Ці підземні жителі постійно харчували ворожість до людей. Але людина, що бідує в послугах гномів, могла приборкати їхніми словами: «Якщо ви послужите мені службу, то я теж послужу вам», - так затверджував Парацельс.