Архів рубрики 'Загадкові сили'

Невеселі вечорниці



http://h.ua/art/2008/03/05/87091/inart_87091_2.jpgЛюди називають містикою незрозумілі і незбагненні речі. Але якщо ми не можемо щось пояснити, це ще не означає, що його не існує. Пропоную прочитати три містичні історії реальних людей. Висновки у кожного будуть свої...

Невеселі вечорниці


- Колись ми з подругами гадали на старий новий рік, - розповідає пані Оксана, – Зібралися втрьох у старій нежилій хаті, зробили із дзеркал так званий коридор і по черзі в темній кімнаті видивлялися свою долю. Першою пішла гадати я. Вдивляючись у дзеркальну далечінь, я побачила обриси симпатичного чорнявого юнака, який доброзичливо посміхався мені. За правилами гадання, в ту мить потрібно було задмухнути свічку і перехреститися. Та я вирішила побачити, що буде далі. За кілька секунд обличчя юнака стало чітким і виразним, я навіть побачила невеличку родимку на його щоці. І раптом я з жахом помітила у нього на голові невеличкі ріжки. Перелякавшись, вибігла з кімнати і порадила подругам припинити гадання. Та Галина, моя найближча подруга була налаштована рішуче, їй було вже 25 років і вона хотіла дізнатися, чи судилося їй взагалі вийти заміж.

У чорному коридорі подруга побачила зловіщий хрест, який чомусь плив по воді. Після цього наша третя подруга Наталя взагалі не захотіла гадати. Пригнічені ми розійшлися по домівках, та за кілька днів забули про гадання. Згадали про нього одного літнього дня, коли в двір забігла перелякана молодша сестра і мовила:”Галя…втопилася…” Від горя, жаху і незвіданої тривоги я не знаходила собі місця, винуючи в усьому ту ніч гадань…

Через кілька років я вдало вийшла заміж за білявого хлопця і дещо призабула про те злощасне гадання, щиро надіючись, що смерть подруги і видіння в новорічну ніч просто безглуздо співпали. Та через 5 років щасливого сімейного життя в автокатастрофі загинув мій чоловік, дітей у нас не було і я залишилася зовсім одна. А одного разу до організації , у якій я працювала, прийшов новий співробітник. У мене тоді, немов мурашки по тілі поповзли: він був точно тим юнаком, якого я бачила в дзеркалі двадцять років назад. Навіть родимка була на тій же щоці…

Володимир, так його звали, почав проявляти до мене симпатію вже з перших днів нашого знайомства. Він виявився дуже вихованою і чуйною людиною. До того ж, Бог не обділив його вродою. Я почала зустрічатися із ним, через рік нашого знайомства, він запропонував мені одружитися. І от тепер я божеволію від неможливості зробити правильний вибір. Я дуже кохаю Володимира, хочу бути поряд із ним. Та коли ми залишаємося наодинці в темноті, мені чомусь постійно ввижаються зловіщі ріжки на його голові…

Містична осінь



http://allday.ru/uploads/posts/thumbs/1197287356_wowowowow_large.jpgОсінь. Тиша й спокій. Вся земля покрита товстим шаром жовтих осінніх листів. Я - гарний кленовий лист. Серед безлічі таких же гарних листів я лежу на асфальті.

Піднімається вітер, він починає їх ворушити й перетаскувати з місця на місце, але мене він не стосується. Поступово вітер підсилюється, от він уже піднімає їх нагору й заповнює весь простір жовто-червоними, зеленими, коричневими листами. Вони літають по повітрю, корячись руху вітру, іноді опускаючись долілиць і стосуючись землі, і знову піднімаються вгору. Я як і раніше лежу нерухомо, і спостерігаю за всім, як би з боку. Я не випробовую ніяких почуттів і емоцій, якесь дивний стан спокою й навіть деякої байдужності до всього що відбувається.

Вітер стає усе сильніше й сильніше, і от він перетворюється в шалений, бурхливий ураган, що змітає все на своєму шляху. Всі листи підняті в повітря, вони стрімко носяться над землею. На асфальті залишився один єдиний листочок - це я. Я як і раніше лежу спокійно й безтурботно, не почуваючи ні найменшого руху вітерцю, і спокійно спостерігаю за стихією, що розбушувалася. Мене все це не стосується, і я випробовую глибоке задоволення тому, що я захищена від зовнішньої, грубої й руйнуючої сили, що мені спокійно й добре.

Але поступово мій спокій переростає в непевність, а потім у тривогу, я починаю відчувати себе відірваної від загальної маси своїх побратимів, самотньої, нікому не потрібної; скоріше навіть, я випробовую почуття провини за свій спокій і безпеку, коли інші перебувають у таких тяжких умовах. На мене нахлинула лавина різних емоцій - і як це було несхоже на тільки що що панувало в мені спокій і впевненість. Запитую себе, може мені страшно залишатися однієї? І розумію, що це не страх, а звичка перебувати завжди серед людей, у соціумі, мимоволі (свідомо або несвідомо) підкорятися загальноприйнятим нормам і вважати, що так і мабуть, так правильно, навіть тоді, коли тобі це не потрібно й не подобається. Це звичка бути «коліщам і винтиком», не витикатися, не бути помітніше, і не дай Боже, краще інших, не бути незвичайн або особливим, не вилазити з колії.

Так чи інакше мені стає незатишно, і моєму безтурботному існуванню приходить кінець. А як добре було просто «бути», ні про що не думаючи, нічого не почуваючи, просто усвідомлювати, що ти «є», що ні від кого не залежиш, нікому не підкоряєшся, що навіть ураган не може заподіяти тобі шкоди й не тільки шкоди, він взагалі нічого не може тобі заподіяти, якщо тобі це не потрібно. Це і є воля. Та сама: звабна й заборонна, примарна й ваблива, бажана й недосяжна.

І сьогодні в процесі я була вільна, а виходить, можу бути вільної завжди.

Медитативний транс



Файл:Kodo Sawaki.jpg

Медитативний транс — це стан свідомості человека, при якому відсутнє мислення, зникає відчуття я (эго) і часу, але є присутнім стан повної усвідомленості, відчуття присутності, злиття або «розчинення» себе з навколишнім простором. Супроводжується відчуттям спокою й екстазу, а також ефектом злиття свідомості з усім навколишнім світом.

Місто де живуть Боги



http://img0.liveinternet.ru/images/attach/b/3/11/677/11677992_DSC_7145_3aaaaa.jpgТибет. Гора - Кайлаш. Обитель богів. Священна гора буддистів і індусів.
Центр вселеної, осередок космічної енергії й місце паломництва десятків тисяч людей із всіх кінців світу

Медитація



http://img1.liveinternet.ru/images/attach/b/3/3/745/3745655_aaa111aaa111.jpgПрямо під пупком,у п'яти сантиметрах нижче пупка, є центр. (269x358, 23Kb)
Японці називають його "хара" - місяць.

Це місячний центр людини.
Центр смерті.

Якщо вдарити в це місце, людина вмре.
Ні однієї краплі крові не вийде із цього місця, але людина вмре, і в нього не буде болю.

Японські самураї вмирали легко.
Вони просто вдаряють ножем у хару, вони знають у точності де це місце,- і тіло відділяється від душі.